Навіщо українським селянам уповноважена особа органу юстиції?
1 жовтня у парламенті було зареєстровано ініційований Мін’юстом законопроект № 9140 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення передумов для захисту економічних та спадкових прав громадян в сільській місцевості».
Буквально відразу цей документ став предметом активних дискусій і, понад те – не менш активних маніпуляцій з боку його критиків. Щоб зрозуміти причини такого резонансу, варто з’ясувати кілька основних моментів.
Для чого потрібен законопроект № 9140?
Сьогодні в Україні склалася несправедлива ситуація, за якої мільйони громадян, насамперед віддалених сільських місцевостей, позбавлені можливості отримувати елементарні реєстраційні послуги за місцем проживання. Конкретно, мова йде про 13 мільйонів українців, які мешкають у 29 000 населених пунктів і банально не можуть оформити спадщину чи заповіт. Чому? По-перше, тому що зараз в країні налічується 122 райони, де немає ніяких нотаріусів, а із 1161 вакансії на відповідні посади майже третина – 311 вакансій – взагалі є незаповненими. По-друге, незважаючи на те, що в ході децентралізації влади значна частина повноважень у сфері реєстрації відходить органам місцевого самоврядування, сільські нотаріуси так і не запрацювали. Слід визнати, що наразі в силу дефіциту кваліфікованих юристів, громади здебільшого не в змозі самостійно організувати надання послуг у сфері юстиції на належному рівні. Звісно, в багатьох районах, які не мають державних нотаріусів, альтернативою можуть бути приватні, якби, по-третє, вартість їхніх послуг у кілька, а інколи й у багато разів не перевищувала розцінки колег, які працюють на державу.
Щоб аргументи не здавалися абстрактними, а проблема – штучною, наведу конкретний приклад. В одному з районів Київської області, де проживає 30 000 осіб, протягом 4-х років нотаріуси не виявляють бажання займати вакантні місця. Як наслідок, селянам з району доводиться долати від 50 до кількох сотень кілометрів для отримання нотаріальної послуги. Звернення до приватного нотаріуса, наприклад для оформлення спадщини, часто коштує більше, аніж вартість самого успадкованого майна на селі, і такі випадки сьогодні далеко не поодинокі. Водночас обслуговування громадян лягає на плечі державного нотаріуса із сусіднього району, який, певна річ, не справляється з навантаженням.
Очевидно, що проблему не вирішити будь-якими консультативними заходами, виїзними прийомами чи разовими інформаційними кампаніями. Нам необхідне системне рішення, яке полягає у запровадженні інституційного механізму на законодавчому рівні.
Що передбачає законопроект №9140?
Таким рішенням є введення посади уповноваженої особи органу юстиції, яка забезпечуватиме сільське населення необхідними реєстраційними послугами. Зокрема, до повноважень такого посадовця належатиме: оформлення спадщини та дарування, оформлення заповіту та договору довічного утримання, посвідчення копій документів, а також видача свідоцтв про народження і смерть. При цьому будь-які дії з реєстрації бізнесу, купівлі-продажу чи оформлення корпоративних прав не входять до компетенції уповноваженої особи, а це значить, що найбільш корупціогенні сфери повністю виведені за межі її функціоналу. Завдання уповноваженого – забезпечення доступу громадян до найбільш затребуваних послуг, а не контроль над прибутковими реєстраційними сервісами.
Важливо, що згадана посадова особа вчинятиме реєстраційні дії лише в межах конкретного району (села, селища та селища міського типу), тобто передбачається територіальна прив’язка її діяльності, що унеможливить зловживання, які раніше могли вчинювати реєстратори, наприклад, вносячи до Реєстру зміни про власника підприємства з будь-якого регіону країни. З вересня цього року Мін’юст заблокував таку можливість на технічному рівні. Водночас посадовець юстиції має з’явитися як у тих районах, де нотаріуси відсутні взагалі, так і в тих, котрі мають менше двох реєстраторів на певну кількість населення.
Критики законопроекту також нарікають на недостатній кваліфікації уповноважених осіб, тим самим ставлячи під сумнів професійність виконання покладених на них обов’язків. Слід сказати, що ці побоювання є безпідставними, адже на місце уповноваженої особи органу юстиції можуть претендувати лише громадяни 1) з вищою юридичної освітою; 2) зі стажем роботи в органах юстиції на посадах, безпосередньо пов’язаних з державною реєстрацією, або консультантом державної нотаріальної контори не менш, як 3 роки, а також 3) обов’язковим стажуванням в органах нотаріату і державної реєстрації. Вочевидь, цього більш ніж достатньо для того, щоб посвідчити копію паспорта чи видати свідоцтво про народження у селі.
Поширеним міфом, спрямованим на дискредитацію нового інституту, є апелювання до значної витратності його запровадження, мовляв, це потребує величезних бюджетних асигнувань. Насправді ж посади уповноважених осіб формуватимуться з числа штатних співробітників органів юстиції, а рішення про виділення їм обладнаних робочих місць прийматимуть територіальні управління юстиції в межах наявних ресурсів.
З-поміж іншого, важливо наголосити й на тому, що інститут уповноважених осіб має виражене соціальне, а не політичне чи економічне, спрямування. Доказом цього є те, що малозабезпечені громадяни, особи з інвалідністю, діти-сироти, внутрішньо переміщені особи та ветерани війни, котрі мешкають у сільській місцевості, платитимуть лише 50% ставок державного мита за нотаріальні дії, вчинювані уповноваженими особами.
Право чи інтерес?
В цьому контексті показовим є опір, який чинять законопроекту певні зацікавлені кола, в тому числі й представники нотаріальної спільноти. Тож, перш за все, варто наголосити, що мова не йде про створення так званого «квазінотаріату», оскільки уповноважені особи покликані не конкурувати з нотаріусами, забираючи їхній «хліб», а призначені виключно для усунення хронічного вакууму в забезпеченні сільського населення елементарними нотаріальними послугами, який утворився за роки незалежності. І який, до речі, не змогли заповнити самі нотаріуси. Адже якби вакансії в держнотконторах не пустували роками, сьогодні шукати додаткові системні рішення і запроваджувати посади уповноважених осіб просто не було б потреби.
Зрештою, у ситуації, що склалася, всім учасникам дискусії належить усвідомити один важливий принцип: інтереси будь-якої професійної спільноти не можуть мати пріоритет над законними правами мільйонів громадян. А саме ці права покликана системно захищати уповноважена особа органу юстиції.
